В одну-єдину мить
Спіткало чорне лихо,
Враз обірвалась нить,
Навколо стало тихо.
Чорніє сумно отвір
У різьбленім вікні,
І тріпотять фіранки –
Зчорнілі і сумні.
Все вкрилось лободою,
У селах ні душі,
Земля стала бідою –
Не треба вже й межі.
Перекосились хати,
Все ждуть господарів,
А ще старенька мати,
Чекає на синів,
Що кинуть не змогла
Свою єдину хату
І в рідній стороні
Лишилась помирати.
І вірить прийде час,
Засіється все житом,
Що край цей золотий
Лиш ненадовго вбито.
Надія Таршин
Немає коментарів:
Дописати коментар